У КОЖНОГО СВІЙ ФРОНТ: харківські документалісти фільмують історію

«Найголовніше в документалістиці – це люди, їхні характери та історії. Люди завжди невичерпні, завжди є багато цікавих особистостей», – саме в цьому переконана харківський режисер студії ZMIST Світлана Дмитренко. Вона розповіла про створення воєнних фільмів та розвиток української документалістики в цілому.

Група активістів, випускників та студентів Харківської державної академії культури створила проект під назвою «Студія змістовного фільму zmist.pro».

Оксану Бондаренко, Олександра Бородіна та Світлану Дмитренко поєднує спільна ідея: показати історію, що твориться на наших очах. Історії людей, які опинилися у вирі війни, адресовані тим, хто хоче знати більше, ніж показують випуски новин.

EuHmqAcllrc.jpg

Робота творчої групи  це їхній фронт, життя, яке вони фіксують щоразу, коли їдуть знімати чергову історію.

Студія ZMIST не знімає довгих стрічок. «Зазвичай наші фільми не довші за 20 хвилин, оскільки ми орієнтуємось на інтернет-аудиторію»,  розповідає Світлана Дмитренко. Але навіть цього часу вистачає, щоб відчути (саме відчути!) історію кожного героя, емоції, події, якими вони живуть.

Історія створення

Ми вчилися в одному університеті, але раніше не спілкувалися. Лише після Майдану, зустрівши одне одного під час подій, що відбувались у Харкові, ми зрозуміли: наші погляди на них однакові. І насправді нас таких було дуже мало. Тоді вирішили, що треба щось робити та допомагати тим, чим ми добре вміємо: зйомками та інформаційною присутністю усюди. Потім зрозуміли, що таких інформаційних порталів стало дуже багато, і потрібно знайти своє місце, використати переваги, надані професією. Ми почали знімати невеликі емоційні репортажі про те, що відбувалося в Харкові. Коли загострилася ситуація на Донбасі, почали шукати можливості потрапити туди. Ми зрозуміли, що на часі саме документалістика.

 G3-QI23QLGw.jpg

Перші спроби

Спочатку ми намагалися створювати соціальні ролики. Але згодом зрозуміли, що потрібне інше. Глядачам хотілося бачити справжніх людей, чути реальні оповіді з місця головних подій, а не просто новини. Вони хотіли відчувати те, що відбувається. Головне, що нам подобається це робити. У нас є дуже чітка соціальна та політична позиція, і ми хочемо її просувати.

 

Початок роботи на Сході

Кожен з нас по-різному вперше потрапив туди. Особисто я хотіла знімати про волонтерів, щоб розповідати про їхню роботу та ризики. І вийшло, що вони самі знайшли мене. Запропонували зняти сюжет про волонтерку, яка мала їхати в район донецького аеропорту. Але оскільки то була перша поїздка та ще й в саме пекло, оператор наполягав на тому, щоб їхати самому. Він вже має досвід таких зйомок. Але все ж ми поїхали разом.

 

Пошук зворушливих історій

Не любимо, коли нам підсовують когось і кажуть, що саме ця людина може бути цікавою. Найкраще самим шукати героїв. Інколи їдеш знімати одне, а життя підказує інше. Просто треба спілкуватися з людьми і дружити з ними.

 

Робота в екстремальних умовах

Ми потрапляли у екстремальні ситуації. Так було у Широкіно. Бронежилети вдягаємо рідко, але там нас повністю екіпірували. Перед нами була картина постапокаліпсису: все зруйновано, людей немає. Проте було тихо: на той момент тривали перемовини з ОБСЄ і ніхто не стріляв. А коли вони закінчилися, нас дуже швидко відправили. Майже одразу почався щільний обстріл.

XC48mzn_nPU.jpg

Час на зйомки та монтаж одного відео

Найменше часу, мабуть, витратили на історію «У кожного свій фронт», але лише тому, що паралельно з ним ми не знімали нічого. Нам дали машину й водія, і протягом 10 днів ми фільмували. А потім монтували два тижні.

 

Доля фільмів після виходу, окрім показу на Youtube

Два фільми, «У кожного свій фронт» та «Азовець», демонструвалися на харківських та загальнонаціональних каналах.

 

Фінансування чи робота за власний кошт?

Здебільшого працюємо завдяки грошовій підтримці. Але це не тисячні гонорари, як можна було б подумати. Фінансування полягало в тому, що нам оплачували їжу, проїзд та проживання. Нам цікаво знімати. Сподіваюсь, що найближчим часом ми отримаємо стабільне фінансування, адже це необхідна умова подальшого розвитку.

 

Розвиток українського документального кіно в цілому

Події на Майдані дали поштовх документалістиці. Разом з тим суто української документалістики вкрай мало. Але це не означає, що гарних робіт в ній бракує. «Вавилон-13»  це один з відомих та якісних українських проектів такого жанру. Гадаю, що цей жанр буде розвиватися. Саме зараз Україна стала країною, де відбувається стільки важливих подій, які варто освітлювати.

 

Актуальність воєнної тематики

Війна підказує багато тем. Ті ж соціальні питання можна підіймати через військові ситуації. Майдан – це ж не тільки революція та зміна влади, це певна трансформація людини, тому це теж варто показувати.

І коли закінчиться війна, ми будемо шукати цікавих людей, історії. Вони є завжди, у будь-який час. Просто раніше в Україні цьому приділяли менше уваги, адже на документалістиці важко заробляти. Небагато з тих, хто почав, продовжує робити це й зараз.

 

Фільми студії ZMIST можна знайти за посиланням.

 

Текст: Анна Дорожко
Фото з архіву студії.